EzoBox.ruБиблиотека эзотерики

10.Полк Перуна живе у Сварзі вічно. Бо до нього входять тільки хоробрі лицарі, які загинули на полі брані і впали, затуливши свою рану рідною землею. Ця грудка землі є їхньою перепусткою до Лук Сварожих. Смерть воїна за Рідну Землю дає йому безсмертя, тому смерті не боялися: «А по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, та щоб сказала вона: "Не можу винити того, яко наповнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги, що там є, скажуть тоді: "Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до Нави"» («Велесова Книга», 37-Б).

11.Страшно було стати рабом, бо раб по смерті своїй у всіх своїх наступних перевтіленнях залишиться лише рабом свого пана, а його душа також належатиме його рабовласнику, тому: «немає іншого вороття, аби лишитися при житті. Ліпше мертвими бути, бо живі працюють на чужих, а те — ніколи!» («Велесова Книга», 8/3). Тут же згадуємо святі слава нашого Великого князя Святослава: «Ліпше потятими бути, аніж полоненими. Мертві бо сорому не мають» («Літопис Руський»).

12.Після битви Мати-Слава прекрасною дівою Магурою ходить по полю, збираючи полеглих. Полеглого русича Магура торкнеться своїм золотим крилом, поцілує в холодні вуста і піднесе свій золотий кубок, повний Води Живої. Тоді Душа загиблого відправиться до Лук Сварожих, щоб поповнити Полк Перунів, і тут він вічно житиме у Сварзі й пам'ятатиме останній поцілунок Магури: «А Мати скликає до Лук Твоїх, Свароже великий! І рече йому Сварог: "Іди, сину мій, до тієї краси вічної. А там побачиш, що діди і баби твої в радощах і веселощах, хоч досі гірко плакали, а зараз возрадуються з життя твого вічного"» («Велесова Книга», 7-Е). Це вчення про Священний героїзм, думаємо, було відоме ще й нашим козацьким Предкам. Це Мати-Слава вселяла в них віру в перемогу й укривала їх Покровом своїх золотих крил.

1. Перунов день — великий Святодень всех воинов-защитников Родной Земли, а также всех честных радарей-пахарей, отмечаемый на Руси20 липеня/июля.

2. В эпоху двоеверия на Руси о сию пору отмечали Ильин день («Илью-пророка»). В народе говорили: «До Ильи облака ходят по ветру, а с Ильи начинают ходить против ветру», «На Илью до обеда — лето, а после обеда — осень», «До Ильи поп дождя не умолит, после — и баба фартуком нагонит», «До Ильина дня дождь в закром, а после Ильина дня — из закрома», «Илья словом дождь держит и низводит», «Илья грозы держит, Илья хлебом наделяет», «С Ильина дня мужику две угоды: ночь длинна да вода холодна», «После Ильина дня в поле сива коня не увидать — ночи тёмные». «Илья-пророк — косьбе срок», — то есть заканчивается сенокос и начинается жатва, «Илья-пророк в воду льдинку уволок», — по поверьям, у мчащегося по поднебесью Перунова Коня^[277]в этот день слетела подкова и упала в воду, отчего вода похолодела (также говорили: «На Ильин день олень копыто обмочил — стала вода холодна»).

3. Согласно белорусским верованиям, сестра (или, по другой версии, жена) Ильи — Мария Огненная — постоянно скрывает от Него день Его чествования, потому что если Он узнает, то от радости может так разойтись, что испепелит весь свет. В народных песнях и преданиях южных Славян Огненная Мария очень часто представляется с атрибутами Перуна (стрелами-молниями):